 |
Напередодні своєї 110 річниці від дня народження скромний вчитель малювання з Дрогобича Бруно Шульц якось несподівано і нехарактерно - скандально нагадав про себе. Нагадав двома подіями, які відбувались одна за одною у лютому-травні 2001р. Першою стала сенсаційна знахідка - у старій дрогобицькій віллі, де за часів німецької окупації мешкав гестапівець Ландау, були виявлені розписи ,виконані на його замовлення, Бруно Шульцом. Стінопис знайшли в колишній дитячій кімнаті; це були ілюстрації до казок, можливо, братів Грімм, а , можливо, до казок, складених самим Шульцом. Припускають, що художник також намалював портрети Ландау та його дружини. Розписи займали цілу стіну, а внизу містився автопортрет самого художника, на якому він правив кіньми, впряженими у карету. Через кілька днів по закінченні роботи 19 листопада 1942 р. Шульц був розстріляний як єврей під час облави неподалік будинку, де народився, шарфюрером СС Карлом Гюнтером.
Тільки-но почали вщухати пристрасті по віднайденні невідомих творів Шульца і виникати різні проекти, як-от: зйомки фільму гамбурзьким кінодокументалістом Беньяміном Гайслером (який, власне, й здійснив відкриття фресок і фільм все-таки зробив), створення музею Шульца у колишній віллі Ландау (фонд Круппа обіцяв вагому фінансову допомогу), як сталась інша подія. Кілька фрагментів єдиного відомого стінопису талановитого письменника та художника несподівано зникли і в короткім часі виринули у Єрусалимі в Інституті пам"яті "Яд Вашем".
Пристрасті довкола імені Шульца не вщухають і досі - час від часу точиться дискусія - чи вартує уваги як сама його особа, так і художня спадщина, чи не штучно роздмухані його досягнення в літературі і в малярстві. Можливо, ця виставка не дасть відповіді на усі запитання, але заоохотить погортати сторінки "Вулиці Крокодилів" чи "Санаторію під Клепсидрою", поглянути іншими очима на "Ідолопоклонну книгу", зрештою задуматись над тим, чому його твори перекладаються різними мовами, а інтелектуали всього світу ставлять ім"я Шульца поряд з іменами Кафки та Борхеса. А у своїх графіках внутрішньо він , можливо, найбільш близько стоїть до "Капрічос" Гойї. Сон розуму, вивільнена підсвідомість, розмиті рамки між уявою та реальністю - характерні ознаки , притаманні художній творчості Шульца, присутні й в роботах його сучасника Ст.І Віткевича та цілого ряду художників експресіоністичного напрямку- Егона Шіле, Альфреда Кубіна. Сам Віткаци бачить приналежність Шульца як графіка до демонологів. І справа тут не в демонічних персонажах, а в тому темному тлі, яке ховається на самому дні людської душі, і крізь яке, лише завдяки значним зусиллям волі і роботі самої душі, проростають інші, гуманістичні почуття. Найвідоміший цикл його рисунків - "Ідолопоклонна книга" - викликав у свій час різну реакцію -від визнання Шульца як талановитого художника до звинувачень у порнографії. Частина рисунків виконана олівцем, а частина важкою і рідковживаною технікою "cliche-verre" (продряпування на засвіченому фотопапері). Тематика "Xiegi balwochwalczej" (як звучить назва в оригіналі) - досить несподівана. Звичайно, Шульц був знайомий із свіжою тоді теорією психоаналізу З.Фрейда, з творами уродженця Галичини -Л. фон Захер-Мазоха. Шульцівські рисунки - це ціла сага про добровільне упокорення мужчини перед жінкою, яка в його графіках піднесена до рангу Божества. Жінка у нього завжди на троні (ліжко також трактується як трон), незворушна й недосяжна для тих вироджених і застиглих в еротичній муці захвату мужчин, серед яких майже завжди присутній і сам художник. Він багато малював автопортретів, і часто був персонажем своїх рисунків та оповідань.
Вся творчість Бруно Шульца може розглядатись як ремінісценція тих вражень та переживань, які він виніс із свого дитинства, що пройшло у патріархальній єврейській родині, у Дрогобичі - маленькому галицькому містечку з його певним укладом життя, традиціями і ритуалами.Все це він любив , а особливо любив, обожнював батька - , важко переніс його хворобу і смерть у 1915р.
Крім закінченої із відзнакою Дрогобицької гімназії ім. Франца Йосифа І, Шульц з перервами вчився на будівельному факультеті Вищої Технічної Школи у Львові та на архітектурному факультеті Віденського університуту. Закінченої вищої освіти не мав і , властиво, як в малярстві, так і в літературі його можна вважати самоуком. Щоб утримувати родину - стару матір та важко хвору сестру, Шульц заробляв на життя малюванням портретів, а з 1924 р. працював вчителем малювання (пізніше також ручної праці і математики) у гімназії ім. Владислава Ягайла, - аж до 1941р. Він не любив цієї роботи, був хворобливим , дуже замкненим і важко сходився з людьми. Без міри закомплексований, він не любив себе і мало вірив у свої сили; справжнім життям жив лише у своїй творчості. Спрагло шукав однодумців, і коли знаходив рідну душу, то вся глибина космосу його внутрішнього життя відкривалась їй. Власне , листи - ось початки літературної творчості Шульца, вони могли б скласти, якби повністю збереглись, ще одну геніальну книжку. Свої рисунки показував тим небагатьом друзям, яким довіряв і, яким вдалось намовити його виставлятись. З того часу брав участь у колективних мистецьких виставках у Львові, Вільні, Кракові, Варшаві. Його літературні твори почали друкуватись завдяки письменниці Зоф"ї Налковській, яка стала його покровителькою у літературному світі Варшави. Він несподівано стає сенсацією сезону, з ним листуються такі значні постаті польської культури як Ст.І.Віткевич, Юліан Тувим, Вітольд Гомбрович. Та слава не засліплює його - де б він не був - чи то в Парижі, Варшаві чи Львові, завжди поспішав до свого, Богом забутого галицького містечка з крутими вуличками , обшарпаними кам"яницями , де час йшов сонно й розмірено. Та саме тут черпав Шульц своє натхненя, перетворюючи тісний та брудний міжвоєнний Дрогобич у фантастине місто, де крамнички пахли спеціями , а жінки були несамовито вродливі та недоступні. Жінки… Вони завжди були його музами, повірницями і адресатками найцікавіших листів - Дебора Вогель, Романна Гальпен, Зоф"я Налковська, його наречена Юзефа Шелінська.
Шульц втікав у свою уяву, магічно володіючи даром при допомозі слова та олівця витворювати химерний світ. Він завжди був переконаний , що серед усіх цінностей земного життя, найбільшу вартість має духовний світ людини. Як зберегти напружене духовне життя, якому завжди стоять на перешкоді тривіальні життєві обставини і загрожує депресія та меланхолія? У його творах та листах відкривається лише частина того айсбергу, яким було напружене внутрішнє життя митця. Це, напевно, єдине, що вдалось йому зберегти. Адже більшість Шульцівських художніх робіт та рукописів втрачена, втрачене навіть місце, де був похований. Найбільша збірка рукописів, рисунків, графік та листів Бруно Шульца зберігається у Варшавському музеї Літератури ім. А.Міцкевича, декілька рисунків є у Львівській галереї мистецтв. Музей "Дрогобичиина" має на збереженні кілька реставрованих фресок з вілли Ландау. У фондах відділу мистецтв Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України нещодавно була виявлена одна з графік Шульца, яка вважалась втраченою.
В одному з листів до Романни Гальперн Шульц писав : "Якось я прохопився спросоння з раптовим розпачем від того, що життя пролітає, а я нічого не затримую з нього. Коли б такий розпач тривав довго, можна було б ошаліти. А може колись цей розпач прийде та осяде назавше, коли вже буде пізно жити… Це є найбільше нещастя - не прожити життя". Він прожив 50 років і в його останній роботі на стіні дрогобицької вілли, в образі виринаючої з темного лісу карети із баскими кіньми - протягом життя Шульц був заручником цієї візії,- він вже сам сів правити кіньми, та не втримав поводів. Через поріг своєї смерті ввірвався не тільки у небесну вічність, але й у земне безсмертя.
|
|
